Сторони:
Велике князівство Київське, Волинське князівство, Галицьке князівство
vs
Володимиро-Суздальське князівство, Чернігівське князівство, Новгород-Сіверське князівство, Переяславське князівство, Смоленське князівство, Полоцьке князівство, Городенське князівство, Турівське князівство, Муромське князівство, Рязанське князівство, Новгородська республіка.

Діячі:
- князь Мстислав Ростиславич Хоробрий (?-1180) – князь білгородський (1160-1163, 1171-1173), торопецький (1164 - 1180), трипільський (1169-1173), новгородський (1178-1180), син великого князя київського Ростислава І, належав до смоленської гілки Рюриковичів, званих Мономаховичами-Ростиславичами;
- князь Ярослав ІІ (?-1180) – великий князь київський (1173-1174, 1174), князь турівський (1146-1148), новгородський (1148-1154), луцький (1154-1180), син великого князя київського Ізяслава ІІ, належав до волинської гілки Рюриковичів, званих Мономаховичами-Ізяславичами;
- князь Андрій Боголюбський (1111-1174) – князь вишгородський (1149-1150, 1155-1156), князь пересопницько-турівський (1150-1151), князь володимиро-суздальський (1156-1174), син великого князя київського Юрія Долгорукого, належав до володимиро-суздальської гілки Рюриковичів, званих Мономаховичами-Юрійовичами; російський історик В. Ключевський називав Андрія Боголюбського – "першим великоросом"; вкрав Вишгородську ікону Божої Матері, яка зараз під назвою "Владимирская" є однією з найшанованіших святинь Росії.
- князь Юрій Андрійович (?-1189/1190) – цар-консорт Грузії (1185-1187, 1189/1190), син володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, , належав до володимиро-суздальської гілки Рюриковичів, званих Мономаховичами-Юрійовичами; після загибелі батька втік, найймовірніше до Аланії. Одружився з грузинською царицею Тамарою. Після того, як стало відомо про його гомосексуальні нахили цариця Тамара за згодою духовенства з ним розвелася та вислала до Константинополя. Спробував повернутися до Грузії, але був розбитий вірними Тамарі військами.

Бойові дії
Після захоплення та розорення Києва в 1169-му році князь Андрій Боголюбський не захотів правити в місті, а повернувся до свого Залісся. Проте він продовжував вмішуватися в київські справи, змінюючи князів за своїм бажанням.
У 1173 році Андрій Боголюбський наказав їхати до Києва своєму зведеному брату Михайлу Юрійовичу, але той не захотів їхати в Русь і відправив замість себе молодшого брата Всеволода Велике Гніздо. Прокняживши в Києві лише п’ять тижнів, Всеволод потрапив у полон до одного з братів Ростиславичів – Давида. Великим князем київським став інший Ростиславич – Рюрик. Дізнавшись про це, Андрій Боголюбський відправив до Ростиславичів посольство з вимогою залишити Русь і повернутися до Смоленська.
Ростиславичі відкинули цю вимогу. Наймолодший з братів Мстислав Хоробрий заявив, що не допустить ставлення до себе як до підручного та наказав поголити Андрієвому посланцю бороду. Після цього війни вже було не уникнути. Андрій Боголюбський зібрав 50000 вояків, зокрема дружини з Новгорода, Смоленська, Полоцька, Турова, Чернігова, Переяслава тощо та вирушив на Київ.
Розуміючи, що боронити Київ проти такої навали буде доволі важко, Ростиславичі відступили до менших, проте краще укріплених сусідніх градів: Рюрик – до Білгорода (Білогородка), Мстислав – до Вишгорода. Давид поїхав до Галича, щоб просити Ярослава Осмомисла про допомогу.
На початку вересня війська Андрія Боголюбського взяли в облогу Вишгород. Обороною керував один з найталановитіших полководців того часу – Мстислав Хоробрий. На 9-й тиждень облоги надійшла звістка, що на допомогу Вишгороду наближається князь луцький Ярослав Ізяславич з волинськими та галицькими полками. Дізнавшись про це, нападники почали відступ. У цей час з Вишгорода вдарили сили Мстислава Хороброго, перетворивши відступ на панічну втечу.
Битва під Вишгородом поклала хрест на амбіціях Андрія Боголюбського стати верховним правителем Русі. Менше ніж за рік його було вбито власними боярами. Зневага до князя з боку залісців була такою, що лише полонений у 1169 році киянин Кузьмище подбав про християнські обряди над тілом убитого та похорон.
Наступники Андрія претензійно титулували себе великими князями володимирськими, але більше не мали сил вмішуватися в київські справи. За великокняжий престол боролися волинські Ізяславичі-Романовичі, смоленські Ростиславичі та чернігівські Ольговичі.
Перемога під Вишгородом стала однією з помітних подій, що свідчили про тісніше об’єднання з великокняжим доменом інших князівств (передусім Волинського та Галицького). До речі, перша згадка про Україну в "Літописі Руському" датується 1187 роком.