Сторони:
Військо Запорозьке
vs
Річ Посполита

Діячі:

- Северин Наливайко (?-1597) – козацький ватажок, один з керівників козацької війни, гетьман Війська Запорозького (1596), сотник надвірної хоругви князя Костянтина-Василя Острозького; ймовірно, належав до родини, яка походила з давньоруських бояр;
- Матвій Шаула (?-1597) – козацький ватажок, один з очільників козацької війни, гетьман Війська Запорозького (1597);
- Станіслав Жолкевський герба Любич (1547-1620) – великий коронний гетьман (1618-1620), польний коронний гетьман (1588-1618), київський воєвода (1608-1618).

Бойові дії

Після бою під Білою Церквою з передовим загоном коронного війська стало відомо про наближення основних сил Речі Посполитої. Тож козаки вирішили відступати в бік Трипілля: приблизно 7000 осіб і 20 гармат відступали під захистом "козацького табору" (рухома фортифікаційна споруда, складена з возів, з’єднаних між собою ланцюгами) у п’ять рядів возів. У коронному війську під керівництвом великого коронного гетьмана було до 12500 вояків і 24 гармати. Станіслав Жолкевський, побоюючись, що козаки вночі зможуть втекти, наказав атакувати. Завдяки кращій мобільності коронне військо оточило козацький табір та почало атаку з усіх боків.
Про перебіг битви розповідає в листі (з Білої Церкви, 4 квітня) до великого коронного гетьмана Яна Замойського сам Станіслав Жолкевський: “Вже були  за доброї півмилі, коли ми прийшли під Білу Церкву, і відразу ж вирішено йти за ними. За милю від Білої Церкви їх наздогнали. Йшли, спішившись в таборі, пустивши вози і коляси в 5 рядів. Мали понад 20 гармат. Години зо три ми їх так спостерігали, повільно посуваючись і чекаючи людей, котрі були позаду. Потім, коли звечоріло, втекли від них двоє, один з яких ще з дитинства служив панові підкоморію, і повідомили про тривогу між козаками. Не випадало інакше, як спробувати щастя. Вишикувавши військо, вдарив до них з усіх боків. Не було нікого, хто б не сподівався на успіх, бо й місце вибрано добре, і люди до бою кинулися охоче. Стрілянина, з божої ласки, майже не завдала шкоди. Рукопашний бій відбувся в таборі, котрий розірвати не судилося, хоч для цього були всі можливості. Козаків побито до смерті і, за їх власними свідченнями, ще ніколи не мали таких втрат, як у цих боях. Шавулу поранено з гармати в лікоть, Саська забито та й інших, серед них відомих, немало побито. Але й нам ця битва не обійшлася без крові... Козаки, обравши собі гетьманом замість Шавули Наливайка, котрого теж поранено, пішли ночувати до Трипілля; ми лишилися там, де застала нас ніч. А сьогодні прийшли сюди [до] Білої Церкви. Ночі дуже морозні, через що люди і коні терплять значні труднощі, що є великою перешкодою для бою”.
Втрати польського війська, хоча Жолкевський намагався довести протилежне, були дуже значні. Власне це й стало причиною повернення до Білої Церкви. Реакція на цю битву була дуже стримана: козацькій табір не було знищено, а повстання придушене. Жолкевський з Білої Церкви прохав собі допомоги. Йому надіслали Потоцького з військом, що стояло в Молдавії, та прийшло ще військо з Литви під проводом Ходкевича. Тільки в другій половині квітня Жолкевський рушив з Білої Церкви, щоб на Солониці облягти козацьке військо і, застосовуючи усі засоби, його погромити.