Сторони:
УПА
vs
Третій Рейх
Діячі:
- Андрій Марценюк (1919-1943) – бунчужний, командир чоти особливого призначення 8-го куреня ім. Сагайдачного загону ім. Богуна, псевдо Береза.
Бойові Дії
Отримавши чергове завдання від проводу, чота особливого призначення (44 вояки) під командуванням Андрія Марценюка «Берези» зайшла до Нового Загорова та розташувалася поруч із Загорівським монастирем. Завдяки своєму розташуванню та товстим стінам цей монастир міг бути за потреби використаний як опорний пункт оборони. Дізнавшись про появу повстанців, німці вислали до Нового Загорова три роти ("власівську" та дві поліційні, одна з яких складалася з “фольксдойчів”) – приблизно 400 вояків.
Сподіваючись на значну чисельну перевагу, нападники одразу пішли на штурм монастиря, проте, потрапивши під щільний вогонь і втративши 40 вояків, окупанти відступили. Невдалими були і наступний штурм, а також спроба підпалити монастир.
Наступного дня з навколишніх районів (Луцьк, Володимир та Горохів) до німців надійшло підкріплення, збільшивши кількість атакуючих до семи сотень. За іншими даними лише саме підкріплення налічувало сім сотень бійців. Також прибули танкетки і три літаки. В таких умовах оборонятися на шанцях стало неймовірно важко, тож українці відступили за стіни монастиря. Стіни монастиря захищали від мінометного вогню, а кулеметна точка, розміщена на дзвіниці (кулеметник Коцюба), контролювала підступи і не давала наблизитися до монастиря жандармам. Під час авіанальотів доводилося ховатися в глибоких підземеллях. Після того, як повстанцям вдалося підбити одну танкетку, німці відвели решту на безпечну відстань і обстрілювали монастир здалеку.
На вечір 11 вересня залишилося в живих лише 15 повстанців, троє з яких були важко поранені. Загинув і командир чоти Андрій Марцинюк. Німці підпалили навколишні хати та продовжили вести обстріл з мінометів та танкеток. Сховавши в підземеллях поранених, у ніч на 12 вересня повстанці пішли у прорив. Розділившись на дві групи по шестеро, ховаючись в нічному густому тумані і закидаючи німців гранатами, користуючись хаосом від несподіваної атаки, повстанці без втрат прорвалися крізь оточення.
Коли німці вранці зайшли до монастиря, то знайшли одного пораненого повстанця, якого стратили. Ще двох повстанців після відходу німців врятували місцеві мешканці. Вони ж поховали, попри заборону окупантів, і тіла загиблих упівців.
Втрати німців оцінюються в 100 вояків вбитими і до 200 пораненими.
У пам'ять про героїчний бій в Загорівському монастирі було написано повстанську пісню «В Загорові на горі».
У 2007 році гурт «Тартак» разом з «Нічлавою» презентували пісно «Не кажучи нікому». За цією піснею в 2010 році на руїнах монастиря зняли кліп, в якому українські повстанці ведуть бій проти переважаючих сил німецьких окупантів. Одним з акторів, який знявся в цьому кліпі, був Віктор Гурняк, боєць батальйону «Айдар», котрий загинув у жовтні 2014 року, боронячи Україну вже від московських окупантів.
В Загорові, на горі,
У старім монастирі,
У неділю, рано-вранці,
Там молилися повстанці.
"Благослови, Божа Мати,
На ворогів міцно стати,
Боронити Україну
По лицарськи – до загину".
"Борітеся, мої діти,
Бідну землю бороніте,
За прикладом мого Сина
Встане з мертвих Україна".
В понеділок, на світанку,
В Загорові блищать танки,
Гудуть авта й літаки –
Облягають німаки.
"Друзі, алярм, гей вставайте,
Монастиря не давайте,
Бороніте Україну.
Здобудемо, або згинем!
Стало дніти у вівторок –
Їх тисячі, а нас сорок..."
Налягають німаки –
Не даються козаки.
Той ранений вже вчетверте,
Одмагається від смерти:
"Зажди, смерте, хоч хвилину –
Ще зіб’ю з одну машину".
Той під розп’яттям конає
І на Христа поглядає:
"Ти за нас вмер, Божий Сину,
І ми гинем за Вкраїну".
Стало в середу смеркаться –
Залишилось вісімнадцять.
З полеглими попрощались...
Крізь ворожий стрій прорвались.
В Загорові на горі,
Спочивають лицарі,
Хрест високий в головах:
"Полягло тут двадцять два".
Спіть спокійно, друзі милі,
У високій цій могилі...
Пімстимо смерть і руїну,
Здвигнем з мертвих Україну.